ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗДОРОВ’Я

У основу потенціалу і послуг громадської охорони здоров'я закладено визначення, сформульоване Всесвітньою організацією охорони здоров’я.

«Громадська охорона здоров'я - це наука і практика попередження хвороб, продовження життя і зміцнення здоров'я за допомогою організованих дій, що робляться суспільством».

Об'єднуючим принципом громадської охорони здоров'я є властивий йому «громадський» характер, а також той факт, що воно головним чином орієнтоване на здоров'я населення в цілому. Громадська охорона здоров'я може розумітися як ключовий аспект більш широкої системи, що виходить за межі суто охорони здоров'я і може відігравати важливу роль в поліпшенні ефективності і результативності її роботи.

Визначення поняття «Системи охорони здоров'я», яке було затверджено в     2008 р. Талліннською хартією :

«У політичних і інституціональних рамках кожної країни система охорони здоров'я - це сукупність усіх державних і приватних організацій, установ, структур і ресурсів, призначення яких - покращувати, зберігати або відновлювати здоров'я людей. Системи охорони здоров'я включають надання як індивідуальних, так і громадських послуг, а також дії з роботи впливу на політику і діяльність інших секторів, з тим щоб в них приділялася необхідна увага соціальним, екологічним і економічним детермінантам здоров'я».

Система охорони здоров'я (очолювана міністерством охорони здоров'я) грає центральну роль в керівництві в області охорони громадського здоров'я і наданні послуг громадської охорони здоров'я. Таким чином, охорона громадського здоров'я також має безпосереднє відношення до систем охорони здоров'я і, у свою чергу, ці системи можуть бути ефективні, якщо тільки включають потужний компонент, пов'язаний з послугами громадської охорони здоров'я.

Десять основних оперативних функцій громадської охорони здоров'я (ОФОЗ)

1. Эпіднадзор і оцінка стану здоров'я і благополуччя населення;

2. Моніторинг і реагування на небезпеку для здоров'я і при надзвичайних ситуаціях в області охорони здоров'я;

3. Захист здоров'я, включаючи забезпечення безпеки довкілля, праці, харчових продуктів та ін.;

4. Зміцнення здоров'я, включаючи дію на соціальні детермінанти і скорочення нерівностей за показниками здоров'я;

5. Профілактика хвороб, включаючи раннє виявлення порушень здоров'я;

6. Забезпечення стратегічного керівництва в інтересах здоров'я і благополуччя;

7. Забезпечення сфери громадської охорони здоров'я кваліфікованими кадрами достатньої чисельності;

8. Забезпечення стійких організаційних структур і фінансування;

9. Інформаційно-роз'яснювальна діяльність (адвокація), комунікація і соціальна мобілізація в інтересах здоров'я;

10. Сприяння розвитку досліджень в області громадської охорони здоров'я для наукового обґрунтування політики і практики;

Розпорядженням кабінету міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 1002-р схвалена Концепція розвитку системи громадського здоров’я в країні. Концепція передбачила наступне.

Здоров’я населення є однією з найбільших цінностей, необхідною умовою для соціально-економічного розвитку країни. Створення оптимальних умов для реалізації потенціалу кожної особи впродовж всього життя, досягнення європейських стандартів якості життя та благополуччя населення є одним із основних завдань, визначених Стратегією сталого розвитку «Україна — 2020», схваленою Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5, та частиною зобов’язань у рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії              і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Створення сприятливих умов для зміцнення та збереження здоров’я людей як найвищої соціальної цінності, забезпечення реалізації права особи на оздоровчу рухову активність стало передумовою схвалення у 2016 році Президентом України Національної стратегії з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність — здоровий спосіб життя — здорова нація».

Система громадського здоров’я як основа профілактичної медицини повинна передбачати основні заходи у сфері охорони здоров’я та бути спрямованою на збереження здоров’я населення і зменшення обсягу витрат на медичне обслуговування.

Засадами формування системи громадського здоров’я є:

ü             право на здоров’я та охорону здоров’я як одне з базових прав людини, незалежно від її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, в тому числі стану здоров’я. Суспільство може досягти свого розвитку за умови, що його члени залишатимуться здоровими. Здоров’я населення є одним з основних факторів національної безпеки та благополуччя держави, а стан індивідуального і громадського здоров’я — запорукою гармонійних відносин у суспільстві;

ü             принцип пріоритетності збереження здоров’я населення в усіх напрямах діяльності органів державної влади, що передбачає визнання актуальних проблем у галузі охорони здоров’я комплексними і пов’язаними із соціальним детермінантом здоров’я. Соціальний детермінант здоров’я — це умови, в яких люди народжуються, ростуть, живуть та старіють, у тому числі сфери, що впливають на ці умови, зокрема стан економічного розвитку, соціальні норми, державна політика та політична система країни. Реалізація цього принципу передбачає провідну роль МОЗ як координатора діяльності з проведення та вдосконалення системи охорони здоров’я, впливу на соціальний детермінант здоров’я, запобігання шкідливому впливу навколишнього природного середовища на здоров’я людини;

ü             принцип досягнення справедливості щодо здоров’я, що гарантує створення умов для реалізації кожною людиною права на здоров’я, передбачає вжиття заходів до впливу на такий соціальний детермінант здоров’я, як громадський транспорт, доступ до освіти та медичного обслуговування, доступ до здорового харчування та фізичної культури, економічні можливості. При цьому МОЗ ініціюватиме вжиття заходів та запровадження інноваційних підходів і процесів прийняття рішень, які матимуть позитивний влив на здоров’я людини;

ü             принцип солідарної відповідальності, що визнає взаємну залежність та відповідальність певних територіальних громад, спільнот, сімей та окремих осіб за їх діяльність або бездіяльність щодо досягнення та підтримки найвищого рівня показників здоров’я. Держава зобов’язується залучати суб’єктів підприємницької діяльності, професійних об’єднань та громадянського суспільства для прийняття спільних рішень щодо усунення загальних загроз здоров’ю та покращення благополуччя населення;

ü             принцип доказовості та економічної доцільності як базовий принцип прийняття управлінських рішень у системі громадського здоров’я з метою забезпечення права на здоров’я та охорону здоров’я у довгостроковій перспективі. Держава буде використовувати та розвивати наявний потенціал для визначення найбільш оптимальних шляхів розв’язання проблем громадського здоров’я з урахуванням передового міжнародного досвіду та кращої світової практики. Пріоритетність напрямів здійснення заходів у системі громадського здоров’я визначатиметься з урахуванням ефективності витрат;

ü             принцип цілісного підходу до здоров’я, що передбачає сукупність його фізичної, психічної, психологічної, духовної і соціальної складових частин.

Розвиток системи громадського здоров’я сприятиме:

ü     запровадженню інтегрованого підходу до розв’язання проблем громадського здоров’я з метою раціонального використання наявних людських та матеріальних ресурсів;

ü     отриманню достовірної інформації про стан здоров’я населення;

ü     створенню чіткої та прозорої системи звітності про результати впровадження програм і проектів у сфері громадського здоров’я;

ü     підвищенню рівня поінформованості населення та органів державної влади про стан здоров’я населення, умови його збереження та пріоритети розвитку медичної галузі;

ü     підвищенню ефективності використання бюджетних коштів у сфері громадського здоров’я та запровадження індикаторів ефективності їх використання;

ü     збільшенню середньої тривалості життя людини;

ü     зниженню рівня загальної захворюваності, інвалідності та смертності населення;

ü     зниженню рівня передчасної смертності від серцево-судинних захворювань, раку, діабету та хронічних респіраторних захворювань;

ü     зниженню рівня захворюваності і смертності від туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІДУ та інших соціально небезпечних захворювань;

ü     зниженню рівня зловживання алкоголем, неналежної фізичної активності, споживання населенням тютюнових виробів, надмірної кількості солі та цукру тощо;

ü     зниженню рівня захворюваності на ожиріння та діабет.

В Україні розпочався процес створення системи громадського здоров’я. Традиційно в Україні галузь охорони здоров’я орієнтувалася на лікування захворювань, а не на їх попередження.

Одним з основних завдань цієї реформи є переорієнтація від політики лікування до політики зміцнення та збереження здоров’я і попередження захворювань.

Передбачається створити таку систему, у якій кожен керівник центрального та місцевого органу виконавчої влади буде враховувати наслідки своїх рішень для здоров’я населення і надавати пріоритет заходам, які допоможуть людям уникнути хвороб і травм. Розбудова такої системи громадського здоров’я в Україні є однією з вимог Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Нова система громадського здоров'я будується за принципами децентралізації та субсидіарності. Координатором та технічним лідером програм та проектів у цій сфері має стати Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я. Центр матиме доступ до медичної статистичної інформації, здійснюватиме обробку баз даних, готуватиме науково обґрунтовані рішення та аналітику у сфері громадського здоров’я. Також він керуватиме обласними установами у сфері громадського здоров’я.

Реалізацію політики у сфері громадського здоров’я на регіональному рівні здійснюватимуть органи місцевого самоврядування. Вони будуть відповідальні за санітарний та епідеміологічний добробут населення, імплементацію Національної стратегії громадського здоров’я на місцевому рівні, а також за інформування населення.

Система громадського здоров’я розвивається в наступних стратегічних сферах.

Нормативно-правова база. В Україні відсутній закон, який регулює сферу громадського здоров’я. Зараз у міністерстві йде підготовка відповідного законопроекту та стратегій по певних напрямках громадського здоров’я, а саме: біологічної безпеки, розвитку національної системи крові, контролю за неінфекційними хворобами, а також стримування стійкості до протимікробних засобів.

Біологічна безпека. Україна має стати країною, населення якої захищене від нових та особливо небезпечних інфекцій, та, водночас, “біологічним щитом” у глобальній циркуляції інфекційних хвороб. У планах МОЗ - створення єдиної електронної системи спостереження за захворюваннями та мережі оперативного реагування на епідемічні загрози. Спільно з міжнародними партнерами планується обладнати мобільні та стаціонарні аналітичні лабораторії з належним рівнем біобезпеки, оснастити та провести тренування бригад швидкого реагування. Також будуть обладнані інфекційні бокси-ізолятори у головних пунктах перетину кордону України (аеропорти та порти) та інфекційні відділення високого рівня захисту у центральних лікарнях госпітальних округів.

Протидія неінфекційним захворюванням. Для зменшення впливу неінфекційних захворювань на суспільство МОЗ планує застосувати комплексний підхід, який дасть можливість людям зробити вибір заходів, спрямованих на зміцнення їхнього здоров’я, і вимагати від органів місцевого самоврядування прийняття відповідних рішень. Для цього, насамперед, люди мають отримати знання, навички та правдиву інформацію, наприклад, про продукти, які вони споживають; повітря, яким дихають; водойми, на яких відпочивають, і послуги охорони здоров’я, які їм потрібні.

Національна система крові. Головним завданням МОЗ є забезпечення рівного і своєчасного доступу громадян до якісних та безпечних компонентів і препаратів крові. Його виконання вимагає затвердження Стратегії розвитку національної системи крові та розроблення Дорожньої карти її імплементації. Служба крові надаватиме послуги по заготівлі, переробці, тестуванню, зберіганню і розподілу донорської крові та її компонентів, а також їх належному клінічному використанню. Вона складатиметься з Національного трансфузіологічного центру МОЗ, регіональних трансфузіологічних центрів, їхніх філіалів та лікарняних банків крові. Національний реєстр донорів, створення та оснащення міжрегіональних лабораторних центрів та центрів крові сучасним обладнанням, а також підготовка спеціалістів, стануть наступними кроками для ефективної роботи системи.

Освіта. Сталий розвиток сфери громадського здоров'я і її наступне поліпшення буде забезпечено за рахунок навчання та тренування кваліфікованих кадрів. Національні експерти будуть брати участь в розробці та впровадженні освітньої програми до- та післядипломної освіти у сфері громадського здоров’я; адвокації включення спеціальності “громадське здоров'я” у перелік галузей знань і спеціальностей; та розробці Національного плану з розвитку людських ресурсів у системі громадського здоров'я.

Комунікація. Досягнення результатів у сфері громадського здоров’я безпосередньо залежить від поінформованості та обізнаності населення. Саме тому МОЗ планує розробити програми комплексних заходів з профілактики; сформувати базу даних про стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини; а також, проводити інформаційно-просвітницькі кампанії з попередження захворювань та популяризації переваг здорового способу життя.

З метою привернення уваги до виконання заходів, які передбачені Концепцією розвитку системи громадського здоров’я,  а також більш широкого впровадження принципу солідарної відповідальності, що визнає взаємну залежність та відповідальність певних територіальних громад, спільнот, сімей окремих людей за їх діяльність або  бездіяльність щодо підтримки та досягнення найвищого рівня показників здоров’я нагальною є потреба подальшого розміщення в комунікаційному просторі актуальної інформації про доцільність створення ефективної системи громадського здоров’я та пропаганди здорового способу життя. Кабінет міністрів України видав Розпорядження від 3 квітня 2019 року № 210, яким вперше затвердив проведення в Україні тижня громадського здоров’я.

Розбудова системи громадського здоров’я в Україні тільки розпочинається і кожному в суспільстві – від органів влади до пересічного громадянина знайдеться місце для створення умов для здорового життя.