24 серпня 2018 р. Україна святкує 27-річницю виняткової історичної події – ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР абсолютною більшістю голосів Акта проголошення незалежності України.

Постання суверенної України відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточному руйнуванні комуністичної тоталітарної системи. Це стало початком відліку нового етапу розвитку демократичної сучасної Української держави.

Разом із тим 24 серпня 1991-го р. фактично відбулося відновлення державної незалежності України, яке увінчало тривалий шлях Українського народу до самостійності.

 Ключові повідомлення

• Прагнення  до  свободи  –  визначальна  цінність  українців,  що  давала

наснагу і сили залишатися собою в часи бездержавності. Найвищий вияв свободи поневоленого народу – здобуття незалежності для творення власного майбутнього.

• Сучасна Українська держава увібрала у себе традиції державництва від

Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Великого Князівства Литовського, козацької держави, української державності початку ХХ століття.

• Перша   незалежність   України   у   ХХ   столітті  проголошена  22  січня

1918 р. Тому 24 серпня 1991 р. відбулося фактично відновлення незалежності України.

• Україна у ХХ столітті кілька разів втрачала суверенітет через внутрішні

незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов’язкова умова збереження державності.

• Упродовж ХХ століття українці не полишали боротьби за здобуття

свободи і врешті Актом 24 серпня 1991 р. її остаточно утвердили.

• У боротьбі за державність українці заплатили дорогу ціну. Втрата

незалежності внаслідок більшовицької окупації після Української революції 1917–1921 р.р. призвела до того, що злочинні тоталітарні режими – комуністичний і нацистський – забрали мільйони життів мешканців України внаслідок Голодомору, Голокосту, державного терору, депортацій та війн.

• Сьогодні незалежність України є головною перешкодою для російського

імперіалізму й запорукою вільного розвитку держав і народів Європи.

• Здобуття державності – це результат і тривалої боротьби, і творчих зусиль

багатьох визначних українців, яких називаємо Людьми свободи: політиків, військових, меценатів, публіцистів і митців, чия діяльність наблизила здобуття або відновлення незалежності України, творила і зберігала дух свободи в українському суспільстві.

• Чверть століття незалежності продемонстрували світу, що Україна

відбулася як суверенна держава, здатна утверджувати демократичні цінності та різними засобами відстоювати свободу.

Тисячолітній спадок державності

Україна успадкувала з різних періодів історії різні засадничі ознаки держави:

від Русі:

цивілізаційний вибір,  який  визначився  із прийняттям християнства у 988 р.;

тризуб, родовий знак Рюриковичів, що став державний гербом сучасної України;

Київ – столицю, політичний і культурний центр українських земель упродовж понад тисячу років;

гривню – назву грошової одиниці;

назву Україна, що вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1187 р.;

від Галицько-Волинської держави:

синьо-жовті барви національного прапора, що походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства;

утвердження європейського вектора розвитку;

від Великого Князівства Литовського:

європейську традицію міського самоврядування – магдебурзьке право;

Пересопницьке Євангеліє – видатна рукописна пам’ятка, на якій складають присягу Президенти України;

від козацької доби:

республіканські традиції народовладдя;

військові традиції, які лягли в основу збройних сил Української Народної Республіки та пізнішого українського визвольного руху;

одну із перших європейських конституцій нового часу, укладену Пилипом Орликом 1710 р.;

від української державності початку ХХ століття (УНР, ЗУНР, Українська Держава Павла Скоропадського):

демократичні засади державного будівництва;

перший парламент, у який розвинулася Центральна Рада, створена у березні 1917 р.;

перший уряд, яким став Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го р.;

державні символи: прапор, герб, гімн;

соборність – об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі;

Українську Академію Наук, що була заснована П.Скоропадським у листопаді 1918 р.;

від Української Радянської Соціалістичної Республіки:

статус засновника Організації об'єднаних націй;

адміністративно-територіальний устрій.

Історична довідка

Русь – перша українська держава.

Утворення цієї держави було результатом соціально-економічного та політичного розвитку слов’ян. Перед- і ранньодержавні слов’янські племінні об’єднання на великих просторах східної Європи були сконсолідовані довкола Києва, що став центром політичного тяжіння та культурного піднесення.

Це об’єднання розпочалося у ІХ столітті. У наступні століття Русь стала важливим суб’єктом європейського політичного простору. Підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу від Візантійської імперії до Французького королівства.

У період Русі розпочалася консолідація слов’янських племен південно-східної Європи в єдиний етнос русинів-українців, почала формуватися українська мова.

Прийняття князем Володимиром у 988 р. християнства, поширення писемності на основі кирилиці, кодифікація норм звичаєвого права в першому правовому кодексі “Руській правді” князя Ярослава Мудрого та його спадкоємців – усе це стало фундаментом правової та політичної культури українського народу. Саме Русь заклала основи державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

Русь пройшла типовий шлях ранньосередньовічної держави. Від об’єднання слов’янських племен династією Рюриковичів у ІХ столітті до окремих земель-князівств ХІІ–ХІІІ століть на чолі з представниками цієї ж династії. Київ перестав виконувати роль політичного центру після того, як у 1169 р. його спалив Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський. Завершила занепад Русі монгольська навала 1239–1242 р.р.

Продовжило традиції української державності Галицько-Волинське князівство.

В умовах монгольського загарбання і розпаду державних структур у Подніпров’ї галицько-волинські князі у ХІІІ–ХІV століттях розвинули інститут державності на значній частині українських земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі із монгольським нашестям. Виявом цього стало коронування 1253 р. Данила Галицького у Дорогичині короною, присланою Папою Римським Інокентієм ІV.

Саме в ті часи на українських землях з’явилася традиція міського самоврядування – магдебурзьке право.

У середині XIV століття українські землі увійшли до складу Польського королівства і Великого Князівства Литовського.

Велике Князівство Литовське – одна з найбільших держав тогочасної Європи – стало фактичним продовжувачем традицій Русі. Економічно і культурно руські землі були значно розвиненіші за литовські. Руські еліти сформували обличчя литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права, назви посад, станів, система адміністрацій тощо. Державною мовою Великого Князівства Литовського стала руська, якою велися ділові папери.

Основним джерелом права була “Руська правда”, пізніше – “Литовські статути”, укладені на її основі. Українські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією.

У XVI столітті українці витворили новий соціально-політичний феномен – запорозьке козацтво.

Виникло козацтво завдяки природному прагненню до самозбереження, самоствердження і самореалізації, а також наявності великого масиву вільних земель – Дикого поля.

Як окремий соціальний стан козацтво на давньоруських військових і європейських лицарських традиціях створило військово-політичну організацію – Запорозьку Січ, засновану на принципах особистої свободи та виборності влади. Козаки освоїли степові простори Подніпров’я, Слобожанщини, Донеччини.

У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства та джерела права. У середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї, головні серед яких – право українського народу на власну державу та генетичний зв’язок козацької держави з Руссю.

Ці принципи були втілені у ранньомодерній українській державі Гетьманщині, створеній внаслідок національно-визвольної революції середини XVII століття на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким.

Гетьманщина була життєздатним політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо.

Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання Пилипом Орликом 1710 р. Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною та козацтвом. Це була одна із перших європейських конституцій нового часу.

Російський імперіалізм різними способами і методами обмежував українські національні державні інститути і зрештою до кінця XVIII століття ліквідував їх.

У ХІХ столітті сформувалося поняття української нації з її етнічними кордонами, мовою та культурою. Покоління Руської трійці, Кирило-Мефодіївського товариства, громадівців і Братства тарасівців заклали підвалини для майбутньої української державності.

Упродовж ХХ століття попри історичні катаклізми та мільйонні жертви українці неодноразово виборювали самостійність.

У ході Української революції 1917–1921 рр. вперше у ХХ сторіччі створили незалежну національну державу.

Від моменту створення у березні 1917 р. Центральна Рада намагалася забезпечити демократичні законодавчі засади державного будівництва: затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд, розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці, проголошеній 20 листопада 1917 р.

22 січня 1918 р. IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та суверенності Української Народної Республіки.

За часів Української Народної Республіки у 1918 р. затверджено герб, основним елементом якого був тризуб – герб Володимира Великого (без хреста). Тоді ж пісню Павла Чубинського “Ще не вмерли України” на музику Михайла Вербицького затверджено гімном. Державним прапором став синьо-жовтий стяг.

Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського – друге державне утворення часів Української революції, форма якого – гетьманат – походить із козацької епохи.

Верховна влада належала гетьману, котрий усіляко намагався відродити давні козацькі традиції. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалася освіта, наука, державний апарат. Уперше тризуб став атрибутом військової форми.

Від грудня 1918 р. на більшості територій відновлено Українську Народну Республіку на чолі з Директорією. Вона ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву. Встановлено грошову одиницю – гривню.

Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА).

22 січня 1919 р. було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Подія яка об’єднала Україну та стала підставою для відліку історії соборної України.

Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки від зовнішніх агресорів і територія України була окупована східними і західними сусідами, ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного визвольного руху ХХ століття. При найменшій можливості українці заявляли про право на власну державу.

З жовтня 1938 р. розпочався процес українського державотворення на Закарпатті, що на той момент входило до складу Чехословаччини. Підсумком цих зусиль стало проголошення 15 березня 1939 р. незалежності Карпатської України – республіки на чолі з президентом. Державні атрибути вона перейняла від УНР.

Українці на Закарпатті стали першими у передвоєнній Європі, хто не змирився із анексією та зі зброєю в руках виступив на захист свободи.

В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 р. у Львові під час засідання Національних зборів було прийнято Акт відновлення української держави, створено уряд. Акт спирався на традиції УНР і ЗУНР. Слідом за Львовом проголошення Акта відбулося у багатьох містах західної та центральної України.

У липні 1944 р. підпільна конференція під захистом відділів УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР). Таким чином збройна частина українського визвольного руху отримала політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни.

За час існування комуністичної тоталітарної системи ні Голодомор 1932–1933 рр., ні масові голоди, ні репресії, Великий терор, економічні та політичні експерименти не змогли викорінити державницькі устремління українців. Наприкінці 80-х років ХХ століття в умовах послаблення командно-адміністративного диктату знову відродився масовий національно-патріотичний рух і постало питання незалежності.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який став точкою відліку сучасної державності. Насправді ж, відбулося відновлення державного суверенітету, за який українці змагалися протягом багатьох століть. Навіть більше – проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. 1 грудня 1991 р. на всеукраїнському референдумі Український народ абсолютною більшістю голосів підтвердив прагнення жити в самостійній державі.

У країні почалися демократичні перетворення, відбувся поділ державної влади на три гілки. 1992 р. законодавчо затверджено державні герб, гімн і прапор України.

28 червня 1996 р. відбулася ще одна знаменна подія – прийняття Конституції. Основний закон остаточно проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю і утвердив народовладдя.

У вересні того ж року офіційно введено в обіг національну валюту – гривню, яка неодноразово була грошовою одиницею на українських землях.

Очевидно, що проголошення незалежності України не було випадковим явищем, зумовленим тільки московським переворотом, організованим ДКНС (рос.мов. – ГКЧП). Події 1991 р. втілили столітні прагнення українців до суверенної держави.